Сили немає молитись,
Розпач – уже через край!
Серце втомилось журитись,
Господа просить: “Подбай!”
Вдови – по всій Україні!
Марево чорних хусток
Сіє зерно безнадії,
Путає ясність думок.
Кожного дня – канонади,
Стигне від жаху душа.
Скільки ночей без розради!
Стогне душевна струна!
Скільки вже болю втіснила
Зранена горем душа!
Світ же в думках розділився:
Всім остогидла війна!
Як же нам знищити кодло?
Як не втопитись у тьмі?
Як розірвати це коло
Крові, утрати, брехні?..