Ми говорили, говорили,
Слів сивину вплітали в коси.
Сльозами сутінки залили,
А світ мовчав..
І стоголосо
Відлуння тишу повторило.
А потяг біг у ніч невтомно
По небокраю чи по схилу.
І горло зводила судома
Гірким ковтком якогось болю...
Собі зізнатись?
Ні, несила...
Але сьогодні все дозволю,
Чого душа моя просила.
І марно ставити питання,
Бо відповіді я не знаю.
Бо просто хочеться кохання,
Його боюсь та оминаю.
До Вас присяду на коліна
Пилком рум'яного світанку.
До розставання лиш хвилина,
Вже ранок моститься на ґанку.
А Ви в купе, у теплій тіні
Повірите, що я наснилась.
Мана...
В легкому павутинні,
У ранку просто розчинилась.
Не дам надію Вам даремно,
Що стати можемо рідніше
Я стану спогадом приємним,
Відлунням шепоту і тиші...
29.12.23
Ілюстрація з мережі