Підрубані корені, зламані віти...
І спрагу дощами вже не напоїти.
Хто знає, чи виросте ще моє листя?
Чи знову пташки прилетят у обійстя,
Просочене болем, гіркими димами,
Щоб знову лишитись до осені з нами?
Та байдуже -
Вірю, відновляться сили.
І квіти зійдуть, шоб розквітнуть красиво.
Медами хмільними поділяться липи,
Щоб смачно було нам повітря те пити.
Загояться опіки, лишивши шрами.
Зшлівуються з часом дощами, вітрами.
І корені міцьно триматимуть крони,
Спростуючи правила всі і закони.
За сльози, які її так оросили,
Земля їм додасть і наснаги, і сили...
15.01.24