Н.Бидненко
Досвітня рань. Прокинувся туман
І сповиває верби над рікою,
Тамує біль моїх душевних ран
Невидимою ніжною рукою.
Холодний вечір в пам’яті сплива,
Хоча вже обрій трохи зашарівся.
…Росою в трави падали слова.
Чому в той вечір світ немов змінився?
Туман розтав. Не спить уже земля,
Розбіглись хмари – неба охоронці.
Нехай з туманом стануло ім’я,
Та буде день. А в ньому – радість сонця.
***
Утренняя рань. Проснулся туман
И пеленает вербы над рекой,
Утоляет боль моих душевных ран
Невидимою нежною рукой.
Холодный вечер в памяти всплывает,
Хотя уж горизонт немного заалел.
...Росою в травы падали слова.
Почему в тот вечер мир так изменился?
Туман растаял. не спит уже земля,
Тучи разбежались - неба стражи,
И пусть с туманом ушло имя,
Но будет день. А в нём и радость солнца!