............................Поет – безбожно одинокий,
............................перо, мокаючи у сонце,
............................між хмар залишить вірш самотній,
............................як промінь серця незнайомцям…
Ми в почуттях не раз згоряли,
щоби від щастя захмеліти,
щоби позбутися печалі,
в темряві іскрою згоріти...
В Миру сумнівного надбання,
усі ми, грішні по природі,
чекали в душах осіяння,
пожежі хлюпнувши за обрій ...
Жага буяла в ліжку грімно…
Любов в обіймах квітла скромно...
Під ранок, святе місце – зимно…
Де розіп'ята плоть жертовно,
жага тинялася бездомно -
Любов молилася уклінно...