У кожного свій фініш, свій рубіж,
коли пора оманливе лишити.
Я поки що на роздоріжжі, між
світів, у кОтрих сходяться орбіти.
Давно перед очима все пливе,
та суєта не хоче відпустити,
от і здається тілу, що живе,
але душі у ньому вже не жити.
Не доробила щось, не віддала
якогось боргу. Знати би якого?!
Проте мені тепер Земля мала
і раз по раз я згадую про Бога.
Зима ось-ось читатиме псалми,
аби душа не збилася з дороги.
Є час, щоб попрощатися з людьми,
надІсланими своєчасно Богом.
У кожного рубіж свій, фініш свій,
ми всі у світі гості і не більше...
Господь розгорне списаний сувій
і мов печать, Амінь, в кінці напише.