Замикаючи почуття, я кричала напівжива... Ну, а він не чув.
Безперечно, не без кінця, але, все-таки, я сама, тож давай без рук.
Познущайся над кимось ще, королевою я тепер у своїх очах...
Зустрічаючи дикий страх, наче Цербер на звуки: "Фас", у своїх думках.
Розриваю кордони гри, я застрягла посеред "ти", але я жива.
Дике поле не перейдеш, може все-таки підвезеш... чи вкраду літак.
Розкрути непорушний сон, безперечно, душа - вогонь, та моя - вода:
Якщо треба, то піділлю, як не треба - то все втоплю... І гори до тла.
Розкажи мені, що не я, що збиваються полюса і спадає обмерзлий сніг.
Розпали у душі вогонь, щоб горіло теплом з долонь і кидало в піт.
Усміхайся, люби, чекай, там напевно і буде рай, де стикаються міражі.
Наче пазлами в небесах, замикаючи дикий страх, розбиваю лід.
Замерзаючи на стіклі, та краплина в самій душі, стала склом для моїх зіниць.
Зустрічай вже мене нову, я сама себе підпалю, і нехай горить.
Я сама себе піділлю, змию попіл і дежавю... і прийде весна.
Замикаючи почуття, я кричала напівжива... Але все сама.
19.01.2024
© Inna Омут, 2024