cw: отсутствие пунктуации
Так же как множество лет назад мне приносит спокойствие этот белый холод коснется усталых глаз но они не почувствуют снега слезами сорвется вверх танцем парящие кружева отблеском лета в твоей душе будут лучи тепла по крупицях збирати їх повертать себе від темряви той нічної із загоїних рваних ран доторкнутись ніжно з усій любов'ю що занурить тебе під лід обійме мороз заспіває тиша охопить тебе і в цим сніжному покої звично зникнеш ну так плачь и прячься ищи ищи и касайся пальцами льда и снега не чувствуй как исчезают дни и не жди весны если млеет сердце
***
Сонце втомлено гріє вікна вхопити промені золоті котячі очі сторінки книги як колись в дитинстві навзаході хвилини повільни високі хвилі твой погляд і посмішка у віршах не закричу ни со сцен ни с крыш но ты поселишься в дневниках щось шепотіти торкатись неба чорного раптом і кави смак стане в душі гіркотой солоною втомой тримається на очах серед нічної густої темряви ти знову світло моя рідна туга у серці настане гімнами я напишу о тебе опять мы обе потеряны и разбросаны среди помятых уставших карт быть тет-а-тет с незажившей болью так долго что просто не замечать на коже и в сердце свои царапины не склеить пластырем но пока ночных разговоров с тобой достаточно чтоб разбежалась ночная тьма
***
Хотіти втекти залишаться вдома але дом там де завжди чужий втрачати себе по крупицях знову зібратися й заново все знайти йти навмання і стоять на місці і повертатись завжди назад то ненавидя своё одиночество а то мечтая от всех сбежать баланса нет ну точнее где-то меридианной клеткой разбит он на кусочки и километры всегда будут частью большой картинки но так ли важно в них потеряться пока потерян в самом себе мир такой сложный мы в нем блуждаем теряя солнце своих путей и что же будет и как случится ти посміхнешся я буду рад мрію колись відростити крила паперовим журавликом орігамі я ще не знаю що буде правильно я помилився за все що міг крім тебе що стане моєю розгадкою вертатися наче у рідний улюблений дім