пам'яті Максима Кривцова і його кота
<> <> <>
Прірва, вирва, війна – ненажерлива яма.
Відсиріле повітря, окопні свічки.
Віршування гармат п'ятистопного ямба,
Неусипна картеч строчить рівні рядки.
Три подовжені черги – неначе анапест,
Дві короткі – пірихій, а потім хорей.
Він і кіт. Котрий раз накриває, як напасть,
Аритмічний галоп вогняних батарей.
Кіт, як сонце, рудий, поруч не за медалі,
Вдома мабуть пищать кошенята малі.
Ту покинуту кішку в дворі звали Д;лі,
А володар котячого серця – Далі;…
…І злетів білий сніг, як папір для поета,
Кіт собою прикрив, тільки площа мала:
Був той янгол вовняний без бронежилета
Й лиш півметра вподовж від крила до крила.
Крапка: вибуху зірка, народиться тиша,
У воронку сповзуть небеса кропіткі.
Вічна пам'ять людська за поета допише
Два коротких рядки і два довгих рядки.