Я виливаю на папір
Усі мої душевні болі,
Усі уїдливі уколи,
Ростки оманливих надій.
Сама з собою говорю:
І розважаю, і втішаю,
Відраду у словах шукаю,
У віршах острахи топлю.
Думки пронизують чоло,
Тремтить рука від хвилювання,
Жде серце Божого втручання,
Щоб жало смутку не вросло.
Ще зовсім трохи, ще рядок…
Вже пульс, здається, відновився
І спокій в серці відродився,
Немов рукою біль зняло…