Життя – це сходи: довгі чи короткі,
Ніхто не знає довжину путі.
Хтось легко йде, а хтось ледь-ледь, поволі,
Пологі східці є, а є круті…
На сходах треба бути обережним,
Щоб не зробити раптом хибний крок.
Буває лід нерідко небезпечним,
Душевні травми викликають шок.
Багато перешкод є на підйомі,
А хтось підніжку ставить раз по раз,
Нелегко завжди бути в повній формі,
Коли душа в тривогах повсякчас.
А напрямок один – лише угору,
Не можна повернутися назад!
І треба йти, долаючи утому,
Аж поки сходи не досягнуть хмар.
А там - уже і небо. Трохи страшно…
В душі – і меланхолія, і жаль…
Та Всесвіт кличе у чертоги владно,
Звивається невидима спіраль…