Я сам не радий балакучості своєї.
Але роки дитинства бачу уві сні,
Турботу й пестощі матусеньки моєї,
Де до колиски пісня була феї.
Де до колиски в старовинному вбранні,
Вона в молитві духів прожене
І перехрестить утішно мене.
І пошепки розповідати стане
Все про мерців страшних і подвиги Бови..
Від жаху так було мені: не встою,
Під ковдрою ховався з головою,
Не відчуваючи не ніг, не голови.
P.S. Пушкін О.С.