Така первинна Божа самота,
що хоч створи людину та з моста
жбурни чимдуж й скажи : вона сама!
І може ті діЯння не дарма?
В самотності, у хмурості своїй
сидить Господь у чорній порожнечі,
обдумує незнанні досі речі,
думОк натхненних йде за роєм рій.
Немов айтішнік ті рої в ряди,
Він досконало знає, що й куди,
У Абсолютна - простота свята...
а от людину все-таки з моста
у круговерть історії, у будні -
нехай, як хочуть, виживають трутні.
Ми - плід Його довершених думок.
Ми ті, котрИх, мабУть, не мало б бути :
до Божого нектару - грам отрути...
у геніальній схемі - зайвий блок.