Борис Слуцький З нашої вулиці
Не те щоби справжня повія,
Не враз з усіма у постіль.
Шепочуть все ж люди чужиє
Пагані слова звідусіль.
І ось вона заміж вихадить -
Кидає гуляти легкО,
У муках дитиноньку родить
Білявого,
наче батькО.
Неначебто
содою з милом,
БуцІм-то лахміття зняла,
Вона обтрусила і змила
Все те, чим була забруднена.
Пишаясь красою жорстокой,
СебЕ по бульвару пасе,
Її чоловік
синьоокий
Блондина-дитину несе.
Злорадний, запеклий, скажений
І хитрий
бульвар
зажурив:
То син її,
в муках роджений ,
Її від зневаг заслонив.
Boris Slutsky From our street
Not just a whore ordinAry -
Not that with men in a row,
But still, quietly and deafly
They say bad things of her.
But now decides to be married ,
She finally stop up fornicate,
In t’throes gives t’birth to a toddler
Whitish
as his father same.
Ostensibly
with the soap and the soda,
It’s as if she's removed all hers frazzles wear,
She shook off fast and washed that off
All which was reputed sin of her in yore.
Proud of the cruel beauty,
She walks along the boulevard,
And side by side t’blue-eyed husband
Blond infant carries in his arms.
Gloated, experienced, whole salted
And cunning
boulevard’s
despondent:
That's her son,
in pain begotten,
Protects her from resentments.