Два роки... Як же це багато...
Хто міг подумать про таке?
Спіткало горе кожну хату,
Обличчя маючи гидке.
Яка, скажіть, нечиста сила
До нас послала цю біду?
З усіх боків нас оточила,
Відчувши заздрість до ладу.
Які ж накоїла жахіття,
Скількох людей звела з життя...
Та не минуло ще й століття -
Планета плаче, мов дитя.
Знов розриваються снаряди,
Знов ріки крові, ріки сліз,
І душі, зібрані в плеяди,
Як зорі, світять зверху вниз.
Хай зникнуть ці страхи назавжди.
Пошли країні, Отче, мир,
І в наших воїнів відважних,
Благаю, Боженько, повір.
Пробач народові провину,
Хай піснь хвали лунає знов.
Всім серцем любим Україну,
Даруй нам світло та любов.