Голоса з талмуда

Дуракам закон не писан. Та хто такий дурак як не син першонароджен. На ньому спадщина батьківська, суєтний борг кому по праву списан. Його повинен шанувати кожен. То царський син отой дурак, що заблукав в далекім краї і не відає, не знає чим володіє, з чого проживає. Великий блуд його спіткав, і пам'ять царську відібрало. Простий жебрак, чурбан дурак. Лихий рок його спіткав, де від повадок принця майже не зосталось. Бовтавсь по світу як свиня, перелопатив всі святії книги, у пошуках златого зерна, самого себе навмання. В великом ожиданії сновидної відлиги.   Згадав про сина свого цар, і посланця до непутьового пославши: нагадай йому про його дім, про милість мою розказавши! Ридає син.. Що в серці так його тривожить!? І сором б'є його лучом. І він палає.. сам, один.. А радість, радість аж морозить. І чути лише вглибині тихенькій ніжний голос : Прийди, прийди до мене сину  наскільки зможеш, а решту шляху я пройду тобі на зустріч!