Буднi

Я став відлюдним в світі де людей не стало. Неначе сином блудним, бродив темним і сирим провулком, де довго довго не світало. Світ став нудним, безцвітним, привидом в очах моїх лукаво - прісним. Де я у ньому наче звір, якому в клітці кривди надто тісно. Де моє місце я питаю в долі? А вона лише сміється. Дивиться ласкаво в мої очі, і промовля безслівно: Така та воля мимоволі, швидкоплинна.  вона в тобі поволі в'ється. І цілий світ барвистих трав з твоїх  оновлених очей почнеться. Віднайдеш ти стежку яку і не втрачав, яка рікою вється, яку сліпий не помічав, яка джерельною водою тобі у душу ллється. Хто спраг до істини - той вперше і назавжди досхочу нап'ється