Довге життя навчило нас, жінок,
Бути терплячими і щирими завжди!
Пласти нам посвящали сторінок
Поети поколінь всіх - завсігди!
Порівнювали нас в о н и з ВЕСНОЮ,
З трояндами, зірками, чебрецем!
Прикрасою осінньо-золотою!
Рівняли нас з Джокондовим л и ц е м!
... Було б і нині тихим наше щастя,
Та вир війни домівки зруйнував -
Нечуваної злості і прокляття
"Сусід" свій вишкір зуба показав...
А ми, жінки - матусі і бабусі
Зі щемом у серцях тамуєм біль
За тими, хто боронить в лісосмузі
Нас від вогню, летить що звідусіль...
Давайте дух тримати, українці,
Всіх воїнів, що вийшли на двобій!
Не бути статусу : "Ці діти - сиротинці" -
Життя воскресне на з е м л і моїй!