Когда идут за денежку на блюдце
Земля и честь, погосты, алтари,
А судьбы прорицать теперь берутся
Астрологам на смену лихвари,
Когда уже сам воздух стал отравой,
И ложью пропитался, как отвар,
Когда поэт, как сутенер – шалаву,
Кладет под власть свой Аполлонов дар,
Когда вам подлость объявляет милой
В продажных строчках сучий прохиндей,
А модные красавчики-дебилы
Сафари открывают на людей,
Когда чертей рисуют на иконах,
И силы нет на это все смотреть -
По всеблагому страшному закону
Приходит смерть.
Коса ее - невиданной огранки,
Из стали той, что неподвластна рже.
Она не поглядит на табель рангов
На судном рубеже.
Она любому приговор и милость -
Царям и нищим, щедрым и скупым.
Последняя на свете справедливость,
Которую вовеки не купить:
Ни фарисею, что служил мамоне,
И Украину грабил в меру сил,
Ни казнокраду чванному в законе,
Который даже Зевса подкупил.
И отступает прочь тоска из сердца,
И миг прекрасный хочется продлить,
И стоит жить, и вновь желать бессмертья -
Когда есть смерть, которой не купить.
***
Коли здалось, що все пішло за доляр -
Земля і честь, могили й вівтарі,
Коли вже навіть провіщати долю
Взялись не звіздарі, а крамарі;
Коли здається, що саме повітря
Настояне на лжі, немов одвар,
Коли поет, як сутенер -
повію,
Кладе під владу Аполлонів дар;
Коли вам чорне видає за біле,
Не кліпнувши,
зело писучий син
І під стильовку стрижені
дебіли
Полюють на людей, мов на тварин;
Коли, здалося, світ дійшов до скону
І все людське убито до осердь, -
За невблаганним всеблагим законом
Приходить смерть.
Коса її надземної ограни,
З металу, непідвладному іржі,
Вона не загляда у табель рангів
На суднім рубежі.
Для неї всі однакової міти -
Король чи старець, щедрий чи скупий, -
Вона - остання справедливість світу,
Яку нікому в світі
не купить:
Ні фарисею, що служив мамоні
І Україну гнув на свій копил.
Ні злодію державному в законі,
Що навіть Зевса з челяддю купив.
І відступає туга з-перед серця,
І щастя молить: "Зупинися, мить!"
І варто жить, і прагнути безсмертя,
Коли є смерть,
яку не підкупить.