Приїхати в навколишнє колишнє –
немовби побувати уві сні,
де ми такі щасливі та безгрішні
йдемо удвох по сяючій весні.
Птахи співають лагідні пісні,
квітують дивовижно світлі вишні...
Ми їдемо в навколишнє колишнє,
коли ми дійсно тільки уві сні.
Тому і прокидатися нам жаль,
бо наяву прикинутися треба,
що ця щемлива первісна печаль
злетіла вже на землю чи на небо.