Фронти стоять… Надії тагнуть, тагнуть…
Майбутнє наше, що ти скажеш нам нове?! –
Одне… лише одне – повинні тягнути
Тягар одвічний за новітні «таргети»,
Повинні битись ми! – за наше найнове!..
І ми б’ємось, ми вірим крізь Зневірність,
Крізь всю Звериність зневірюшних завірюх…
Фронти стоять… І в кожній миті –Вічність…
І в кожнім серці – холоднюча січність…
І в кожній пам’яті – той Лютий ще не скінчивсь, -
Лише пухлиною болючою набух…
Фронти стоять… Але – ми всі на фронті,
І серце кожного вкраїнця – дзвін бійця!
Ні крапельки парадності, ні фронди! –
Вершимо Всесвіту ми несусвітні оборони -
Від Воїна-Захисника і до Кравця!
Від Лікаря до Кухаря! – Турботі
Нема кінця, немає вихідних!..
Фронти стоять… Але – чинять супротив!
Жінки чекають… Та й в чеканні – Подвиг!
У кожному чеканні – бій з Безоднею…
У кожному чеканні – дві Війни!..
Фронти стоять… Але всі-всі на фронті…
Пожежник, слюсар, журналіст, піїт…
Ми боремось за – наші! – кровні горизонти,
Виборюємо дітям – нашим! – колискове Сонце…
Виборюєм Майбутньому – Майбутній Світ!..