***********
- Як тобі було, коли ти був один?
- Це був початок. Мріяв, сподівався на дружбу, хотів мати друзів, адже за ними приходять поєднання інтересів, уподобань, насолоди; за ними приходить об’єднання думок та тепло завтрашнього дня – певна впевненість що ти зможеш, ти – потрібний;
за ними й приходить і розчарування. Розчарування, коли ти повністю не насолодився життям, а тебе або переключають на інший етап чи то рівень, або застигаєш в минулому, разом з ними, з друзями.
- То друзі як засіб, як інструмент, як спосіб реалізації себе? Ба, більше, і що ти в такому разі вкоїш? Хіба за друзями потреба?
- Нічого. Треба обирати. Або ти приймеш все та підеш із ними, або ти продовжиш шлях, без них.
- Тобі твоя нова примха може бути їм не цікава? Хіба тебе не бентежить чому вони не йдуть із тобою?
- Ні.
- Чому?
- Тому що я вже почав змінюватись; тому що я вже на порозі нового чи то того нерозпізнаного старого, до дверей якого ти тільки наближуєшся. А значить, треба закінчити шлях.
- То ми можемо залишитись назавжди у певному ментальному відрізку життєвого пізнання? Це тебе не лякає?
- авжеж, можемо. Не лякає. Не лякає тому, що у тебе з’явився той випадок, коли ти можеш самостійно розібратися у певній природі речей, і, в наслідок цього, ти отримаєш насолоду за власне, від пройденого шляху; а може, коли вистачить енергії – тебе підхоплять інші, приглядатимуться, щось запозичать у своє життя. І тут ти знову ж таки відчуєш певну насолоду..
- То, коли ти один – ти не самотній?
- Самотність не може бути ознакою виключення із друзів. Вона не може бути й ознакою дурнів. Водночас, ти можеш бути на паузі у відносинах, але не із собою. У тобі ментально відбуваються процеси. Може бути і навпаки: ти в колективі, з друзями, але ти виключений із порядку денного, твоя «цитата» про виключність у сьогоденні нівельована, а сам ти ніби вирваний із контексту порядку денного.
- Тут можна розмірковувати про цінність «побути на одинці» та «побути в колективі», – звісно.. але ж, поставимо питання методо-логічно: то, якщо ми приходим в життя одні, і, йдемо від нього у небуття (не бути, не відомо де будемо), також одні, тоді, у такому випадку/етапі/, нам потрібно бути одним? Як що так, то значить «самота» має сакральне значення?
- Схоже так, тут ти правий. Це значення бути собою.
- Тоді, коли тобі потрібно бути собою, без «домішок», а значить – це повинно бути оцінено таки певним чином? І, зрештою, ця фіксація повинні бути затребуваною. А якщо йдеться про досвід, енергію (життєвий шлях та накопичення), то, твій потенціал буде мати усі шанси вивільнитись у майбутньому?
***********
коли ти у колективі – ти не один. Про колектив можна розмірковувати далі:
- Так от, колего, то «апогей»/результат? ми можемо так ставити питання?
- Авжеж. Він і апогей і результат. Але от чого? Думаю, він може мати прояви спустошення та потреби набути певних корекцій, досвіду від інших, і, навпаки, він може розцінюватись як негатив –а не спроможність бути собою. ...
- а як треба діяти у колективі, аби тебе почули?
- говорити їх мовою. вони почують.
- їх мовою? Хіба ти не втратиш себе?
- інакше втратиш ти колектив.
- ну, спірне питання. Ти натякаєш на те, що треба бути як інші? Хіба тут не протирічння здоровому глузду? самому собі?
- протиріччя. Важливо не втратити себе... Саме твоя унікальність попри можливі втрати карбується в інших, запамятовується, змінює їх. Однаковість не робить нічого.
- як тобі зараз, коли ти в колективі?...
- самотньо.. самотність - не є ознакою дурнів ..(с)