Сьогодні, життя – як фотокартка/-репортаж/, як намагання постійно бути в ефірі, тобто, присутнім; ніби потрібні певні докази його підтвердження (цього «життя»). І ця проблема є нічим іншим, як ментальним викликом, який спрямований на підтвердження справжності, участі нас у житті суспільства. Тобто, не виключення із суспільного життя, не ізоляції.
Колеги кажуть, що у деяких світлинах можна угледіти немов би височінь будівель суду, поєднанні із величністю правозахисника представляти у раЙОННОМУ суДІ інтереси клієнта тощо. Виходить пафосно, ніби якась велика справа і подія, де бере участь той чи інший правник. Але це поверхневе враження. Проблема глибша.
Адже що тут скажеш окрім порідіння із «етичністю» Правил адвокатської етики на таку звичку в додаток? Ніби нічого, ну є тай є. Оцінюємо ось так: «от, вже виставив світлини.. не етично». А чи так це? А може, не виставив світлини – приховав, не етично?
Отож, варто додати певні міркування:
По перше, не тільки адвокати ласі висвітлювати своє професійне життя на публічний показ, але й чимало такої інформації про життя тих чи інших службових осіб, інституцій перегукуються на теренах ФБуку. І це, очевидно, перші кроки до транспарентності та відкритості громадянського суспільства. До того ж, як на мене, таке блогерство має бути вдалим та змістовним, інформаційно-зрозумілим, НЕ МАНІПУЛЯТИВНИМ тощо.
Ми повинні навчитись працювати та опрацьовувати інформацію. І тому ці процеси та навики є природніми, потрібними.
Адвокатський інформаційний пост про його професійне життя, має свої особливості та корективи.
По друге, неординарні підходи до висвітлення буденних робочих буднів адвокатів ти можеш розмірковувати судячи про їх стиль ведення сторінок: є адвокати які цього не роблять (причин чи мало. Але я не думаю що вони а-соціопатичні, чи бояться бути «на долоні» (немов – «менше скажу – більше довіри клієнтів до мене»); чи колишній статус поліцейських, суддів, прокурорів їх ніби в чомусь обмежує (щось там собі знають, що їх читають. Та читають і без вас, вас і всіх підряд – це не секрет. Тому цей варіант орієнтований на певні схеми немов в тіні – «тишком-нишком», «по старих» знайомих тощо. Тобто, спостерігається ніби залежність від «системи»; професійна деформація іншими словами); чи виключені із процесу життя, тощо). Є адвокати як не звикли користуватись соц-мережами, чи повноцінно брати участь у висвітлені подій свого професійного життя. Банально не вистачає часу, або не має бажання. Це життя. Життя як дитя.
Водночас, адвокату самостійно треба однозначно дбати про свій власний «рупор правди», «рупор професійного життя», треба входити в режим відкритих дверей де послуга має бути зрозумілою майбутньому клієнту, як і персона яка буде надавати послугу. Як на мене, треба висвітлювати роботу адвоката в суді, інших органах влади, власне, фіксувати певний режим «життя інституції в кадрі» тощо.
По третє, знов дозволю собі закінчити із присмаком філософського погляду.
Так, мабуть, причина не в суді, і не для суду для того десь Там (трансцендентного, для потойбічного життя), – а для того, аби ми більш реально відчули те саме нереальне життя. Для адвокатів, «нереальність суду», видно таки потребує доказів фіксації, доказів зупинки в кадрі життя.. І ця проблема сьогодення – сьогодення у рефлексії, сьогодення у постмодерні; сьогодення у відірваних від життя законів, процедур які спрямовані на приглушення правди та висування на перший план вдаваного життя / неправди.
На останок, скажу про себе: звісно, я теж полюбляю фотографуватись біля приміщень суду чи в них самих, але мій мотив такий:
(1)статистика. У буремному житті ти губишся де ти був, коли ти був, яка були обставини тощо;
(2якщо )сам себе не «прорекламуєш», то ніхто і не зрозуміє, що ти за фрукт, як на тебе реагує аудиторія, як довіряє, тощо;
(3)приємно бачити себе до с/з і після;
(4)самомитавація вийти в світ принаймні охайно одягнутим, а то, коли пишеш "науку" чи то "юридичні документи", ходиш у чому попало, а тут треба привести себе у більш менш достойний порядок. .. ;
(5)ба, більше, віднаходиш зміни у психологічному стані та відношення до того, що відбулось у цей день. А відбувається все не заплановане як правило – експромто («exprom(p)tus») … (с)