На краєчку північного сяйва дрімає вічність...
Чи дасть вона шанс збудувати новий ковчег?
Чи буде можливість ще раз перевірити міцність
Запакованих жадібним людством у пластик планет?
Всі кричать про кохання, кричать, але мало хто любить...
Наче діти примхливі, що хочуть усе і завжди...
Я пройшла всі вогні, усі води та міднії труби,
Але так і не встигла поглянути в очі твої...
На краєчку північного сяйва дрімає вічність,
У туманах лавандових снів лише простір і час...
Я сновида тепер... назавжди... але, може, прокинусь,
Якщо сни, як болюча реальність, теж будуть без нас...