Море на поверхні то покірне,
То бентежне, як ріка гірська.
Та у глибині воно спокійне,
Не страшить його глуха пітьма.
Там – своє життя, свої закони,
Свій незвичний, таємничий рай.
У холодній тьмі світобудови
Море губить галасливий глас.
У глибинах моря – велич тиші,
Непоспішні сутінки буття.
Катаклізми Всесвіту бурхливі
Не хвилюють королівство дна.
Як би я хотіла бути морем,
Відчувати спокій глибини
І не чути незатишне форте,
Що лунає хугою* зими.
*Хуга – сильний вітер із снігом; завірюха, хуртовина.