Зелена шкіра ще прозорої весни
затягує зимові рвані рани...
вже не чекаю повідомлень і листів,
а просто хочу, щоб цвіли фонтани,
потужні і шалені, як життя,
дзвінкі і невгамовні, наче юність,
нестерпна легкість смерті і буття
у них пірне, щоб змити всю абсурдність,
купити в па́рку у кіоску чай
і на краєчку острова роззутись...
вже не чекаю... і ти, серце, не чекай...
усе мине, така у світі сутність...