ВЕСНА
В каламутній акварелі ранку
Щебетанням залоскочену весну,
Збуджує у променях світанку
Залицянням сяйво з чарів сну.
Умива її у плесі рос привітно,
Воскресає з зорь чаклунських віт
Зацілований божественно тендітно
Свіжістю розкішний дивосвіт.
Позіхаючи, він стелиться на ґанку
Днини родженої знов і в запашну
Цноту поринає, в зніжену зорянку,
Де плека любов – незайману й рясну.
І зомліє вічність в цім раю охвітно,
Забуяє в барвах ранній пишноцвіт,
Обійме краса заграйливо й розквітно
Мертве і живе – здійсниться Заповіт.
Павло Гай-Нижник
27 березня 2024 р.