Прийде час, стану зіркою в небі,
Загублюсь у стихії планет,
Відшукай мене в зоряній тверді
І зігрій, як дитятко мале.
Ти не вір, що я зникла навіки,
Що немає у небі стежок,
Там зірки – наче справжні софіти
І земних не буває негод.
Там немає дощу й хуртовини,
Не співають весною пташки,
У космічні летять полонини
Наші мрії рожеві й думки.
Я багато тобі не сказала
Про кохання в земній метушні.
Всі слова я у вірші вкладала,
Та скажу їх тобі в небутті…
Я прошу, відшукай мене, чуєш,
Йди слідами мелодій душі,
Знову рядом щасливими будем
В зоресвітній безмежній путі…
Не втрачай, я прошу тебе, віри,
Відшукай, буду ждати тебе…