В душі – апатія болюча,
Шумить збентеження прибій.
Я навіть думати боюся
Про те, що буде у житті.
Усе частіше повертаюсь
У луки, в поле, у гаї,
На мир і спокій сподіваюсь,
Іду босоніж по траві…
Дивлюся на хмарки рум’яні,
На поволоку міражів,
Вбираю пахощі весняні
І мелодійний спів птахів.
В уяві я – в своєму домі,
В квітучім рідному дворі…
Як важко знати: ти – не в змозі
Змінити хід страшних подій…