Н.Бидненко
Перемога над собою
Колисало нас двох листопадо-вітрами,
Золотий виноград у долоні лягав.
Бездоганного неба нас пестили гами,
Світлі ранки втішали: це час ваш настав.
Час любові такої, що люди не знали…
Ти у серці моїм, ти був мій назавжди….
Та любові моєї тобі стало мало –
Затягнуло мій обрій пеленою біди.
…Пролетів по життю, наче та блискавиця,
Та не думай, що я побиваюсь в журбі…
Моє серце без тебе – як звільнена птиця.
Я лечу! Я змогла! Залишайся собі.
***
Колыхало нас вместе в ноябре ветрами,
Золотой виноград на ладони ложился.
Безупречного неба ласкали нас гаммы,
Утра ранние утешали: это наш час пробил.
Такое время любви, что люди не знали...
Ты в сердце моём, ты был мой навсегда...
Но любви моей тебе показалось мало -
Затянуло горизонт мой беды пелена.
Пролетел ты по жизни, как молнии след,
Но не думай, что я убиваюсь в тоске...
Без тебя моё сердце - как вольная птица.
Я лечу! Я смогла! Оставайся себе.