Я для тебе писав ці рядочки,
В кожній букві тебе вбачав.
І під зоряним небом й на сонці,
Я тебе лиш одну цілував.
Задивлявся в безмежнії очі,
Руки ніжні жіночі твої,
Я беріг їх щодня і щоночі,
Як омріяні думи свої.
Плинув час, амнезія і морок.
Пригадати б лиш ім;я твоє,
Нас не стало у 30ть чи 40к.
Хто тепер друг без друга ми є?
Це мій сон , я лиш там її бачу.
О ці очі прозорі - ясні,
Я сміюсь і радію і плачу.
І співаю для неї пісні.
Нас с тобою несе так нестримно,
Течією кудись в забуття.
І ця відстань, що зараз між нами,
Довжиною у ціле життя.
P.s моїй Діані