Невпинність плину часу для життя
здається чимось вічним і буденним,
коли щоночі сниш своє щоденне,
з якого вже немає вороття.
Чи грудня сніг, чи липня духота -
тобі цей світ здається чимось кращим,
ніж згода з тим, що він, на жаль, пропащий,
бо пустоту плекає пустота.
І все б - дрібниця, зрештою, але
ти чуєш, як мугикає мале
десь там, за Атлантичним океаном,
і знову див відшукує душа
у римах коротенького вірша,
в якому ладить істина з обманом…