Кожна історія нашого життя є відображенням певних подій.
За цими подіями споглядають оточуючі,ми з вами. Однозначність у побаченому кожним, не є однаковою.
Зазвичай, кольори, настрої, точки зору,погляд на проблему, краса/не краса, пристойність/ не пристойність, і т.д., кожним бачиться по своєму. Навіть при умові,що ідея всіх речей по суті об'єктивна. Тобто, є річ, і вона "стала", але сприйняття їх різними віковими та соціальними групами - різна. І це більш менш зрозуміло.
Таким чином, уявляючи "глядача" , ми можемо уявити і певне благо, яке бачить цей уявний персонаж . Так,звісно,він бачить відповідно, уявне певне право. А саме : ракурс та фокус на проблему, завдяки оптичності можливості сприйняття таке благо.
Юристи, глобалісти, чи то доктринальники,або ж, просто люди із традиційним мисленням /звичаями, традиціями/ мислять доволі алгоритмічно (не вживаю терміни "стереотипно", "шаблонно"), але як там пак, все-таки, програмують "глядача" бачити свій ракурс,який притаманний науковим школам, релігійним течіям, політичними смакам тощо. І це все з огляду на "власні" спостереження, досвід.
Глядач, будучи спостерігачем за "правом", його реалізацією, відношенням, має в арсеналі квиток,крісло,сцену, акторів,антракт, епілог тощо, -він, - насолоджується в процесі споглядання цим певним уявним шоу.
Тут, життя як показ /а точніше правове життя/- шоу.
Проте я б не хотів дублювати тезу про те, що "все життя це театр" повторно на широкий загал, але хотів би схилитись до розмови радше про до-шекспіровської уяви. Можливо переммикуючи мислителів стоїків
Будучи глядачем, кожен з нас є спостерігачем та свідком, який проживає життя у постійному динамічному спостереженні: з'являються сюжети, трапляються події, втрачаються ідеї та сенси, з'являються нові сцени. Наше крісло таксі залишається під конкретним номером у залі спостережень.
В еру "відкритого вікна" у світ спостережень, ми бачимо ті можливості, блага, які притаманні усім нам. Вони всі зовні. Кожен фіксує своє життя у певний спосіб, кожен бажає стати актором,посунувши свій стілець на сцену. Хоча, він є на сцені з моменту появи у цьому світі. Відносно подій, так, він скоріше глядач; відносно дій - він актор.
А де тут право?
А право тут у тому,що кожен з нас ходить по великому театрі-супермаркету, і придивляється до сцен, образів, сюжетів і має можливість придивитись, вступити у дискусію життя, чи просто залишитись спостерігачем.
Право в тому, що ми відвідаємо ті чи інші юридичні формуляри інституцій,але можемо не вступати у відносини, спостерігаючи за їх діяльністю.
Право в тому, що ми спостерігаємо за народженням та смертю "закону", його зміни та припинення, впливу на людину, калічення людини чи то її відновлення як особистості, учасника, того самого глядача чи актора.
Право в тому, що при демократії чи тиранії ми,будуть глядачами, в одному випадку модем обрати або не обрати сюжет, переглядів при тиранії - ні.
Табу, закон і право - сюжет глядача, який він бачить, спостерігає.
Зрештою, слід визнати, що цінність "глядацьких симпатій" - переосмислити сюжет, вдосконалити сцени та якість деталей перегляду,зберігаючи на файловий носій виставу життя. Створюючи право його перегляду, поаиорного вибору, корекції власноруч, або подати дані сюжету більш точно для історії ... (с)