Прометей не ув’язнений богом і не прикутий.
Зевс сміється – навіщо жорстокості та спокути?
Нащо блискавки? Зайва ця зброя! І грім погроз, бач,
Ні до чого – нехай людолюба терзає розпач!
Хай очима він лупає, де вже й вогню немає.
Зрозуміє, що жертва, якщо її не приймають -
То є мука насправді, не те що ланцюг та скеля.
Що їм з того вогню? Ну хіба що налити в келих
Вогняної води… То вона й зіпсує печінку.
А навіщо орел? Хай конає на відпочинку.
Що він зможе? Олімпа напевно що не дістане.
Ну поскиглить яким-небудь виродженим титанам
(Жалюгіднішим, аніж пігмеї) щось наодинці.
Що було, поступово зотліє само в тростинці.
То із неї не вийде яскравого смолоскипа.
Не потрібен він людям- скоріше все навпаки, бо
Їм і так непогано; їм темрява – те, що треба.
А побачити, що наче свині живуть – халепа!
Підійматися потім – а вже на карачках звикли.
Зевс не дурень – то він ігнорує зухвалий виклик.
Не пече бо запеклих вогонь, мука теж не візьме
Надзвичайно завзятих… Хай бачить, як атавізми
Люд потворять, то фантасмагорієй стала мрія.
Всюди темрява. Зовсім нічого вже не жевріє.
Десь на рівні свинюки це людство в багні зав'язло.
Ну а жолуді на недолугих чекають в яслах.
«І навпомацки не промахнешся!» – лунають гасла.
Курять Зевсові. Диму чимало. Людськеє згасло.