Ледь чутно плаче тихий дощ,
Не знаю, що його хвилює,
Можливо, втратив він когось,
А може, за теплом сумує.
В калюжі вперто загляда,
Стрибає швидко по деревах
І плаче, плаче, як маля,
Що бродить по глухих алеях.
В зеленім листі шелестить,
Напевно, сам себе втішає.
А потім падає униз
І розчаровано зітхає.
Могла б умовити я дощ,
Усолодити в миті смутку,
Та щось бракує в серці нот,
Щоб вгамувати ритми блюзу.
А дощ прискорив темп гінкий,
Немов збагнув мої вагання,
Посипав, та такий дрібний,
Мінором виливав благання…