Вони мені кажуть "ти сильна, тримайся, тримайся"
За що? За повітря? За віру? За сенс? За надію?
За що ж тут триматися, у світі гешефтів та майсів?
Ну що просто зараз підтримає або зігріє?
Хіба що за те що чекають стервятники поруч
Щоб бачити очі в сльозах та поразку...
Ой, мамо.
Ми сліз тут з тобою наплакали море вже, море...
Ми різні. Але у головному ти чиниш так само.
Я вдячна тобі по-дорослому. Бо ти зростила
Мене як змогла і не кинула на призволяще...
Та бути відвертою щиро вже більше не сила
Так само як діяти, не розуміючи нащо
Життя тепер практика. Та, що вже без сантиментів
Тримати удари, вставати та йти... Попри втому...
Тепер дуже модно казати "ви будьте у моменті!"
Базікати модно...
Колись всі ми будемо вдома.
А там про земне вже нічого боліти не буде
Піду. Ні, не треба обіймів. Це не допоможе.
То ласка Господня, що поруч ви - ріднії люди...
Так, я пам,ятаю що "сильна", що "мушу", що зможу.
Він - Справжня, шляхетна людина. Таких одиниці.
Тому бережу його.
Добре, матусю. Піду вже.
Я майже не сплю то ж нічого мені не насниться
І кожен хто снами хворів тут так швидко одужав...
...
Надворі картина - крізь бруд та асфальт урбанії
Пробився малесенький паросток. Буде зростати.
То може і я, попри все, ще щось добре зумію...
За що він тримається?
Треба його розпитати.