Коли читаю «Заповіт» Тараса,
То розумію твердо: «Жив він – не дарма!»...
Йому дісталась - неймовірна Нація!..
Йому дісталась – не «народная тюрьма»!..
Йому дісталася країна найродюча –
Добра природного і людського Добра!..
Тараса, чуєш, як реве Ревучий?..
І як лютує Лютая Пора?..
Так, чуєш!.. Але й бачиш, як уся Вкраїна,
Надзламно боре, боревійная, - до Перемоги шлях!..
І кожний наш Герой чи Героїня –
Потужной Мрії стовп, а не – бездумний «цвях»!..
Хоча із цих людей, напевно, «гвозди б делать»! –
Як у радянськії часи один піїт взивав,
Але ці «гвозди» - то не «скрепы беспредела»,
То Віри в Господа Весняного – «дива»!..
І ось коли в Криму, відірваний від Неньки,
Спостерігаю, плачу і кропаю «в стіл»,
Але ж не можу не підтримувать рідненьких,
Й не дивуватись - їм, і теж не битись – по-маленьку,
Поемний бій за –Український Світ! – свій не вести,
Так, ось тоді, коли взиваю я на чужині: «Тарасе,
Ти заспівай мені про Україну, заспівай!»,
Я розумію твердо: «Буде з Ненькою гаразд все!» –
І бачу ясно-ясно – Український Рай!..
І не зважай на те, що сон Твій чорний-чорний,
В я кому Ти над закріпаченою Батьківщиною літав,
Він знову – наяву, він дійсність знов – «очолив»! -
Бо все ж затьмарений у океані Горя – наш козацький «човник»,
Він – вже не «човник», ні – вкрай Вільний Птах!..
І свої крила ті –Поезії Свобод, Тарасе,
Над ізчорнілим сном ти розгорнув, бач, не дарма!..
Так помилуйся, мученик за Волю, як же красно
Надсонна Гідність дячить безприкрасно
Вічно-розгорнутим, оновлено-оквітненим твоїм дарам!..
… А ось коли читаю «строки» Олександра,
Де там «Россия вспрянет ото сна!»,
То розумію: в цих рядках, нажаль, - неправда! –
Ніколи «на обломках самовластья» брат Твій
Так й не напише, видно, «ваши имена!»..
Я дуже твердо розумію те, що Пушкін –
То не єдинії «клеветники россии», - і на чверть!..
Але його народові не «Пушкины» потрібні – «пушки»,
И не «есенинская Русь», а «русь-клетушка»,
І як для Світла – Нація! – росте, для Темряви так – чернь!..
«Пасутся» так же «мирные» немирные «народы»…
(Тем Пушкин – вечнее, чем всё овечнее! – их путь) –
А там де хазяйнує Воль-Свобода,
Там - лиш воли! - пасуться, люди ж там – живуть!..
Царять! – там Люди! – а не геть-кумедний царик!..
Й Дух цих людей творить - «по-царські» - звик! –
Творити! твори і полотна – не писати!
Творити – й жниви, і посіви - знатно!
Великі сем’ї - новії і вольні - сотворяти! –
Світ квітнити – хоча би "словом тихим і незлим"!..
І знаю: на Чернечій на твоїй горі чорнючі сни не сняться
Тобі – в цей чорний час, шо в пам’яті – навік! –
Крізь гіркі сльози все ж радієш ти, Тарасе
І знаєш: не дарма ти жив, і все писав це…
Ти бачиш - ясно! – як твоя кохана Нація
Творить-творить твій світлий «Заповіт!»…
На фото - картина Костянтина Трутовського "Шевченко с кобзою над Дніпром"