*** - Я вірю, що коли станеш дорослою,
Тобі не доведеться воювати ані с ким…
Вона чекає на автобус пільно,
В Холоні дуже сонце гаряче.
Армійська важкувата карабінка
Відтягує смаглявоє плече,
І сумка- непомірних габаритів -
Лягла у ніг як той ще мастодонт.
В кишені сумки – Тора на івриті.
На ремінці – брелок та телефон...
Їй вереснем настало вісімнадцять.
Давно останній віддзвонив дзвінок.
Армійську карабінку «ем-шістнадцять»
Вона зі школи знає назубок.
В очах її гигантскіх, темно-карих
Вогнем Біблійним світять небеса.
Її звуть Авів, а може й – Талі...
Авів – значить весна, Талі – роса.
У щільну уніформу наче влитий
Точений файно дівчини той торс;
Вона стоїть - глузлива, задерлита -
З такой шкідливо воювати, зась.
Копна волосів – під колір давній мирри –
Хвилей стекає саме по спині.
Вітайте новобранця, командири -
Мужики: на війні, як на війні.
Автобус відвезе її до Хедеру,
А може, в Хайфу чи у Назарет.
Ровеснику, хлопчиську-офіцеру
Вона покаже свій новий білет.
Все буде по-звичайному так просто,
Без пафосу, так вже заведено...
Високий хлопець, метр дев'яносто,
Її посадить в маленькИй «рено»,
І гнатиме, щоб встигнуть до обіду,
Із термоса з льодом запропонує чай,
І повторюватиме: Іх'є бесідер...
-Все буде добре, не впадай в відчай…щ
Почнеться служба, курс, статут, робота,
І жінка, що бригадний генерал,
Їй виклопоче відпустку по суботах,
У книжку впише чин її – капрал.
А може, їй згадається викладач
І шкільної географії урок:
«...За сорок дві секунди знищувач
Країну перетинає впоперек...»
З дитячих снів, із самого із мала
Вона простий засвоїть постулат:
Земля твоя мала, і нас так мало,
Кожен мешканець сам собі солдат.
Промчать дев'яносто два тижні.
Вона повернеться, доросла вже, у дім свій.
І славний хлопець – Рон, а може – Ангій
Її знайде та назве хазяйкой-балэбосте.
Народиться донька, можливо, сини,
І в Єрусалимі біля Сліз Стіни
Вона цідулу між камінням вкине,
Що б не було великої війни.
І, донькіни розчісуючи коси,
Свою молитву буде повторювати:
- Я вірю, що коли станеш ти дорослой,.
Нам не доведеться більше воювати.
… Сімнадцять разів осипаються каштани,
І крокуси в долинах відцвітуть,
І буде неспокійно на Голанах,
Погані звістки з Півночі прийдуть,
І дівчина – смішна й задерикувата,
Без жалю і пустопорожніх слів,
На ім'я Ліор, може – Осната
Залишить дім із гвинтівкой на плечі...