Поринаю в ніч закутаним
повиттям тісним думок.
За печальною засмутою
в мари тягне мотузок,
наче грішника в чистилище,
де той рай і де той ад ?
В очереті нерестилище
не рибинок, а принад.
На живця клює надійніше ! -
проповідує ловець
на латині і на їдиші.
Невід повен нанівець.
Я, світанком розчарований,
рву наручники тісні
і встаю поза законами,
наче трави у росі,
перед нагідними далями,
перед Сонцем, мов Ікар,
не повзком, а вертикалями
мандри лагоджу до хмар.
Ось гніздо межі розсохами,
Ось крила лелеки хить.
Хто живий, той був закоханим
хоч на хвильку, хоч на мить.
світлина: Тетяна Яблонська. Ранок.