Беззвучний дощ малює на шибках
Мої надії і таємні мрії
Про милий серцю, довгожданий шлях
У рідний край, в мої пенати втішні…
Струмує дощ квапливо по вікну
І швидко намальоване змиває…
І знов спливає думка про війну,
Немов у серце гостре щось втикає.
Знаходжу втіху в каві запашній,
Думками про майбутнє зігріваюсь,
Шукаю диво в барві весняній,
Тривогу вгамувати намагаюсь.
На жаль, не маю планів, бо життя
Таке непередбачуване зараз!
Здаюсь собі розгубленим дитям,
Причалившим у незнайому гавань.
Задумливо сиджу, відчувши млість
І ревного акорду наростання…
А дощ продовжує виводити на склі
Примарні сонцесяйні сподівання…