Клавір лив в душу м’яко млосність ...
Тендітно сяяла свіча
у безкінечність і бездонність
душі у владі скрипача …
Качали ніжно щастя хвилі,
вводячи душу тихо в транс...
Ширяли ноти сизокрилі,
творячи магії сеанс…
В бузкових сутінках ефіром
бродили тіні думоформ…
Був піаніст в ночі факіром,
зіткавши музики фантом…
У чаші синього сапфіру,
торкнувшись золота зірок,
збирала струнами клавіру
душа мелодії пилок…
Вона, всотавши щастя миті,
забувши сором і про страх,
пливла у місячному світлі
по Оксамитних Небесах…
Душа що сил в знемозі томно,
в жазі мелодію пила,
де плоть була лише фантомна
і метушня турбот - зола ...