" Серо-драповое пальто,
Что досталось мне от соседки,
Превращало меня в ничто,
Загоняло в железную клетку.
Мне казалось, что ни за что,
Даже самый нелепый случай,
Не избавит меня от пальто,
От уродливой серой тучи.
Только Ты, только Ты один,
Допивая невкусный кофе,
Беззаветно меня любил -
До мечты. До крика. До вздоха."
Алла Пугачёва "Серое пальто"
Зиму 1964 року - я зустрічала у Харкові, на заводі ім.Шевченка. Зимового пальта аніякого у мене не було. Зате було розкішне, з дорогезного драпу демісезонне, бежевого кольору, з відповідно дорогезними гудзиками. Щоб не мерзнути, я під спід одягала безрукавку стареньку татової сестри - мої тодішні параметри дозволяли це зробити, а ще й пальто було трошки завелике. Роздягалася на роботі нишком, аби хто тієї безрукавки часом не побачив!?
Писали тоді авторучками, які заправлялися чорнилом. Сині чорнила - були скрізь у канцтоварах. Але цінувалися чорнила чорні, яких ніде не було по магазинах. Зате були вони на заводі. А я, тодішня лаборантка, скільки завгодно пузириків того дефіциту могла виписати на відділ та одержати.
Одного пузирика, замотавши в газету, несу я одного дня додому, бо і вдома ж треба авторучкою писати. Резинову прокладку під кришечку - забула покласти. Тож чорне чорнило спокійнісінько ллється на моє шикарне пальто, а я за розмовою із супутником цього лиха абсолютно не бачу!
Коли побачила, було надто запізно! Вдома я пробувала вивести плями усіма підсобними засобами, але тільки пропалила тканину лимонною кислотою! Повстало питання - в чому ж ходити? Довідку для отримання розстрочки ще не дадуть, бо не відпрацювала дев'яти місяців на заводі по тодішніх законах! Готівки ж - аніякої! Нашкребла я суворою економією 90 карбованців. І за ці гроші у дитячому відділі універмагу купила пальто із дешевенької тканини, з простими , звісно, гудзиками, та ще й кольору - "детской неожиданности"! З маленьким мутоновим комірцем...для годиться...
Як мені було в ньому соромно ходити, лише Господь знав! А тепер і я знаю, як Йому було боляче не тільки за мою, не схожу на мою зазвичайну, зовнішність! А подвійно боляче, що я не розуміла: чорнило із заводу - то крадіжка! В ті далекі часи - зарплати були маленькими, тож з місць роботи несли все, що могли, для використання власного чи подальшого бартеру! І навіть термін був _ "НЕСУНИ"! І от уявіть лише? Той подвійний Господній біль від 1964 року до 2024 року, поки я усвідомила, що то не випадковість - моє зіпсоване пальто, а заплата за крадіжку!? І тільки нині я за ту давнину темну - покаялася! Не допомагали ніякі знаки Господні на ті часи! Пальто ж я пофарбувала у чорний колір, аби використати матерію дорогу на спідницю. Але тканина збіглася так, що про спідницю можна було уже і не мріяти!
Ну, що ж! Пробач мене, мій коханий Ісусе, що так повільно дійшла до мене Твоя істина!
На фото - я у згаданому драповому пальті , восени 1963 р., Гречани.