НЕ ПИТАЙТЕ МЕНЕ …
(Олексiй Розумов)
Не питайте мене, що я бачив щодня на війні.
Я мовчатиму довго — так, мовби й нічого не бачив.
Тільки друзі загиблі турбують мене уві сні
Та ніяк не залишать. Я злий — я за ними не плачу.
Краще в мене спитай, скільки бачив від Господа див,
Ніж про обстріли “Градів”, розруху й підірвані танки…
Я за ціле життя стільки заходів не проводив,
Скільки тут я зустрів дивовижних рожевих світанків.
Як багато зірок на Донбасі! Та чорт забирай,
Більше я не люблю роздивлятися небо прошите.
Якщо бачу я зірку, злітаючу за небокрай,
Тільки й хочу, що впасти та вуха руками закрити.
Я кидаю ножа. Я стріляю, що твій Робін Гуд.
Я люблю Батьківщину, дітей своїх, батька і мати.
Та боронь мене, Боже, зустріти ворожих паскуд…
Я втомився, мій Боже. Я більше не хочу вбивати.
Захисти їх від мене, від гніву мого за братів.
Поверни тій російській матусі здорового сина.
Я благаю, мій Боже! Я крові його не хотів —
Тільки чо;го не зробиш за волю і за Україну…
***
Вы хотите узнать, что я видел на этой войне?
Буду долго молчать – так, как будто не видел, не знаю.
Но погибшие братья меня посещают во сне
И никак не отпустят. Я злой – я по ним не рыдаю.
Лучше ты расспроси, сколько Божьих чудес повидал,
Чем о танках подбитых, обстрелах, развалинах, ранах...
Я за всю свою жизнь столько Солнца заходов не знал,
сколько здесь повидал бесподобных восходов румяных.
Ярко звёзды горят над Донбассом! Но чёрт побери
Больше я не хочу любоваться красотами теми.
Если вижу звезду, что летит из-за края зари,
я хочу лишь упасть, прикрывая ладонями темя.
Я метаю ножи. Я стреляю, что твой Робин Гуд.
И люблю я Отчизну, детей, маму, папу и братьев...
Но храни меня, Боже, от вида незваных паскуд...
Я устал, Боже мой. Никого не хочу убивать я.
Защити от меня их, от гнева за их беспредел,
Возврати бедной маме российской здорового сына.
Умоляю Тебя! Я же крови его не хотел –
Но чего не свершишь за свободу и за Украину...