Не за'вжди бу'ло, якось сталося –
жила людина у Богів...
Вони у нього в Хаті порались,
хазяйнували у Дворі...
А він ходив, чарівно сяючи,
даруя Світло Серця всім,
кого привітно зустрічаючи,
до себе в гості запросив.
І люди щиро дивувалися,
що Боги в нього у Дворі,
а Хата – то Оселя Божа
і там Добро на вівтарі...
Та не усім з того раділося –
дехто із заздрістю глядів...
І зруйнувати захотілося
їм той щасливий Божий Дім.
Вони підступно в Хату вдерлися,
вбили Добро на вівтарі...
А ту людину, що світилася,
всю перемазали в золі...
Але Боги його не кинули
і Дім взяли під Покрови'...
Сорочку Духа світлом вишили
і Крила Янгольські дали!
А тим, хто зазіхнув на Бо'жиє,
людину Божу очорнив –
в Пітьмі прийдеться вік свій жити,
як черв'яки, в землі повзти!...