Рецензии на произведение «Засыпаю»
На странице отображаются все рецензии к этому произведению в обратном порядке, с 5 по 1
Показывать в виде списка | Развернуть сообщения
Показывать в виде списка | Развернуть сообщения
Рецензия на «Засыпаю» (Дебора Мэй)
...засыпает туман...
...по-Китайски...
...красноЛиственный...
...
Алексей Рябина 23.06.2021 05:56 • Заявить о нарушении
...засыпает туман...
...по-Китайски...
...красноЛиственный...
...
Алексей Рябина 23.06.2021 05:56 • Заявить о нарушении
Рецензия на «Засыпаю» (Дебора Мэй)
Пусть завтра будет только счастливым днем!
Юрий Алов 2 22.09.2018 07:53 • Заявить о нарушении
Пусть завтра будет только счастливым днем!
Юрий Алов 2 22.09.2018 07:53 • Заявить о нарушении
Рецензия на «Засыпаю» (Дебора Мэй)
и вчера
когда-то было
завтра
и казалось
впереди две жизни
или три
но детскую приставку
в детстве
мы оставили
Android
нам теперь таро
и Ленорман
и шаман
что с рифмою
щарман
вовсе
не по правилам
хайдзына
хайку
словно счастья
половина
Дебора, Я в восторге! Право слово!
Настроения и вдохновения!
Из грозового-дождевого-ливневого июля...
)))
С солнышком, Оля
Любимая Игрушка 25.07.2018 18:40 • Заявить о нарушении
и вчера
когда-то было
завтра
и казалось
впереди две жизни
или три
но детскую приставку
в детстве
мы оставили
Android
нам теперь таро
и Ленорман
и шаман
что с рифмою
щарман
вовсе
не по правилам
хайдзына
хайку
словно счастья
половина
Дебора, Я в восторге! Право слово!
Настроения и вдохновения!
Из грозового-дождевого-ливневого июля...
)))
С солнышком, Оля
Любимая Игрушка 25.07.2018 18:40 • Заявить о нарушении
"Фата моргана". Михайло Коцюбинський
...
У Пилипівку Маланка все чекала, що до них зайдуть старости. Але селом гуляли весілля, до них же ніхто не заходив. Вмерли останні материні надії. Запанував у хаті важкий сум:
…
«Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочуться вгорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов вмерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим…
Маленьке, сіре, заплакане віконце. Крізь його видко обом — і Андрієві і Маланці, як брудною, розгрузлою дорогою йдуть заробітчани, йдуть та йдуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились од свого ключа, немов осінній дощ. Йдуть і зникають у сірі безвісті.
Тьмяно у хатинці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля, і плаче зажурене серце. З цим безконечним рухом, із цим безупинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки. Як краплі сі — упали й загинули в болоті дні життя, молоді сили, молоді надії. Все пішло на других, на сильніших, на щасливіших, немов так і треба.
Немов так і треба…
А дощ іде… Горбатими тінями у хатнім присмерку сидять старі, немов рішають загадане Ґудзем завдання: чи прийде коза до воза?
А мабуть, прийде…»
Любимая Игрушка 25.07.2018 19:54 Заявить о нарушении
...
У Пилипівку Маланка все чекала, що до них зайдуть старости. Але селом гуляли весілля, до них же ніхто не заходив. Вмерли останні материні надії. Запанував у хаті важкий сум:
…
«Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочуться вгорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов вмерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим…
Маленьке, сіре, заплакане віконце. Крізь його видко обом — і Андрієві і Маланці, як брудною, розгрузлою дорогою йдуть заробітчани, йдуть та йдуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились од свого ключа, немов осінній дощ. Йдуть і зникають у сірі безвісті.
Тьмяно у хатинці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля, і плаче зажурене серце. З цим безконечним рухом, із цим безупинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки. Як краплі сі — упали й загинули в болоті дні життя, молоді сили, молоді надії. Все пішло на других, на сильніших, на щасливіших, немов так і треба.
Немов так і треба…
А дощ іде… Горбатими тінями у хатнім присмерку сидять старі, немов рішають загадане Ґудзем завдання: чи прийде коза до воза?
А мабуть, прийде…»
Любимая Игрушка 25.07.2018 19:54 Заявить о нарушении
Рецензия на «Засыпаю» (Дебора Мэй)
Красиво и с философским оттенком. С симпатией.
Валерий Платонов 25.07.2018 11:03 • Заявить о нарушении
Красиво и с философским оттенком. С симпатией.
Валерий Платонов 25.07.2018 11:03 • Заявить о нарушении
Рецензия на «Засыпаю» (Дебора Мэй)
... на картине сосны -
словно
иероглифы...
:)
Рон Вихоревский 25.07.2018 10:25 • Заявить о нарушении
... на картине сосны -
словно
иероглифы...
:)
Рон Вихоревский 25.07.2018 10:25 • Заявить о нарушении