Кожну ніч прокидаюсь від страшного сну..
Між сиреною й тишею тонка межа...
Бачу знову і знову картину одну.
Наче сюр, не реальність, цей жах .
Я іду по дорозі між сірих стін,
я шукаю , де вихід із сірих хмар.
Я любов наче свічку несу на хрест ,
щоб вона всіх зігріла, здолала квест
чорних сил в марах хакі
крізь кров, гніт
вони шлях відродили,
де бій, біль.
Я іду і в долонях тримаю світ,
щоб побачити край надлюдських зусиль...
Прокидаюсь... І вітер зриває дах...
Вже ніяк не здолати сирен вій ...
"Прилетіло... " І наче тривожний птах
серце рветься на волю,
із кайданів.
