Приїжджали рекетири,
Забирали урожай.
Фура, три, сорок чотири, —
Справедливцю, тири-пири,
Отвалі, не заважай!
Дякуй, що не окупанти,
Окупанти будуть ще,
Ні закону в них, ні Канта,
Ні моралі, ні гідранта,
Бо уйобища — вобщє.
* * *
До кістки яблуневий сад обдерто,
Хати розбиті, трупів цілий рів.
І дід здурілий каже перед смертю:
— Хай прийде це і в край парубіїв.
Відводиш погляд від землистих зморшок —
Неадекват! Але ж і ті, і ті…
А над ізюмським шляхом день погожий,
Обабіч — полуниці золоті.
* * *
— Вони такі ж і куздрі, й глокі,
Такі ж пуйли.
— Вели у пастку тридцять років —
І завели.
* * *
Перетята вогнями дорога,
Ніч — ні глибу в ній, ні висоти.
А волати немає до кого:
Всі за себе, за всіх — тільки ти.
Поспливали дніпровські пороги
І мовчать, бо надміру базік.
Та й мовчати чи буде до кого:
Всі за себе, лиш ти — за усіх.
