Илахим
Портрет
Илахим
Вона живе як усі: робота, де не піднімеш і голови. Все потребує чимало поту. Спідниця, гаджет, шматок халви. Нарешті вечір. Бувай, конторо! Її чекає самотній дім. Хутенько шопінг - і досить скоро вона вже вдома. Банально, втім… Не все так просто. Вона береться до того, чим всі роки жива. У нього профіль, немов він с Грецій. А очі – тут заслабкі слова. Вона все втілює так старанно, щоб чувсь і дух його сигарет. Лягати піздно, вставати рано. Вона малює його портрет.
Вона шукає штрихи та риси, як одержимий грошима – скарб. Натхнення, творчість – завжди сюрпризи. У неї в серці є стільки фарб – ніхто б з колег і не думав. Втрати часу –на це навіть не зважа. Працює палко – і все заради того, щоб квітла її душа. Вона старанна, як той да Вінчі. Хоча натурщик її – фантом. А десь знайомі куштують вінчик. У них прикольний релакс гуртом. Хай люди втупились в Телеграми. Навіщо – в кожного свій секрет. Їй все це байдуже – вечорами вона малює його портрет.
Вставати рано, лягати піздно. Процес доволі повільно йде. Хтось із знайомих розвинув бізнес. А дехто вляпавсь у щось не те. Десь революції, бійки, війни. Сивіють родичі. Се ля ві. А ось сестра народила двійню. А хтось піариться на крові. Та в неї є своя таємниця. Зима навколо або весна – вона працює. Їй знов не спиться. Така натхненна тим всім вона. Не все збулося, чого б хотіла. Час дуже стрімко летить вперед. Та їй немає до цього діла. Вона малює його портрет.
Не так важливо, що скажуть люди. Вона щаслива – це головне. Малюнки, нариси та етюди… Хай кажуть, нібито все мине. Є в серці те, що у нім довіку. З ним трохи легше пройти усе. Кіт сито спить. Зеленіє фікус. Вона усміхнена. Не гризе її той сумнів – мовляв, навіщо? Чи більш корисних занять нема? Та в неї в серці живе щось віще. А що – не знає вона сама. Неони сяють, блищать вітрини. Там все - від драм і до оперет.
Вона колись його все ж зустріне.
І подарує його портрет.
© Copyright: Илахим, 2024
Свидетельство о публикации №124040100074
***
Ексцеси
Илахим
Бували різнії ексцеси.
Раптовий холод, мить тепла...
Я почувався як твій Цезар.
Ти ж то дружиною була
(Поза підозрами, що круто),
То в спину била, наче Брут.
Твій стогін був немов отрута -
Не віднайти протиотрут.
Ексцеси, ще й цілодобі.
Байдужа вдень, флешденс вночі.
Втрачався розум від любові.
Кохав… за сіточку панчіх.
Любив за розріз на спідниці,
За томність вій, крилатість мешт.
За ніжність (шансів встоять - ніц) і
За все хороше врешті-решт.
І за релакси, і за втому.
І за святковість олів'є.
За розкардаш там, де я вдома
Лишень коли і ти там є.
За груди, що неначе соти,
Де щось смачнішеє за мед.
За гармонійні епізоди.
І за стихійність без прикмет.
За невагомість ту, коли ти
В моїх обіймах, як дитя.
За біль, коли хіба молити,
Щоб Бог занурив в небуття.
За те, що ти – неначе Сонце,
Та ще й намистячках з орбіт.
Едем, де за найменше гронце
Стече увесь кривавий піт.
За одяг, що міг з тебе зняти,
На себе вдівши кайдани.
За пасмо, наче вороняти
Крило… за очи глибини –
Немов воістину безодня.
За голос – серафімів спів
Десь біля дзиґлика Господня…
За те, що мало б хто стерпів.
Я зливсь, себе брав в руки хутко.
Одначе знову шаленів.
В тобі ж то ангел, то анчутка.
То спокій, то нестримний гнів.
Від них хіба що не померши,
Я в рай злітав, валивсь сюди…
І прошу знов тебе, як вперше:
«Благаю, серденько, не йди!»
Другие статьи в литературном дневнике:
