Я запитав - для чого сонце
Яскраве свiтло зверха лл’е?
Чому зiрок – тьма нез’ясненна
Де небо i для чого е?
Кому потрiбнi вiтер й полинь,
Для кого барви й темнота…
Менi, нiчтожному за суттю,
Не зрозумiлi цi слова…
Цей звук, хитаючий повiтря,
Нiчого бiльше не дае.
Вiн марно псуе час i сили,
А вдосконала – пустота.
Лише вона не мае строю,
Не мае хаосу и втрат.
Вона еднае вмiст та форму
Сама, за суттю, красота.
Да тiльки от тягар палае,
Вiн спокiй вкрав
Та сенс життя -
В "Великому Нiщо" такому
Для мене мiсця теж нема…