Думки, немов коліна, перебито
і дух у сонячнім сплетінні в'язне.
Усі дороги болю перекриті,
а між бровами розгубилась ясність.
Де тая святість, щоби окропитись,
напитись досхочу і доки гасну?
Благословенно відлітають миті
у щось первинне, певно, та не власне.
Парад планетний переходить в оці,
а сходини у душу – до любові,
до вкраяного світла і до себе.
Я мічений, бо пташка в лівім боці.
Час вибиратися на сушу в слові,
сонет забити у підошву неба.
18 Червня 2009